У автобіографічному творі «Підсумок: філософія духовности» (2025р., книга перша) пані Любов цікаво переповідає свою долю емігрантки, шкільні та гімназійні роки на Волині, в Холмі під німецькою владою, захоплюючі моменти навчання в таборах для переміщених осіб в Німеччині, патріотичне виховання і працю в пластунських організаціях.

З любов’ю і ніжністю залишила для історії образи літераторів І. Огієнка, Л. Білецького, У. Самчука, М. Садиленка, духовенства, педагогів, однокласників, пластунів.

 

 

 

Довідково:

Василів-Базюк Любов Йосипівна (30. 09. 1929, с.Видерта, нині Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.) — письменниця. Почесний професор Волинського університету (Луцьк, 2005).

 

1944 разом із батьками виїхала до Німеччини, мешкала у таборах для переміщених осіб (Більдгаузен, Швайнфурт, Новий Ульм). Закінчила гімназію в Новому Ульмі (1948). Того ж року емігрувала до Канади. Здобула ступінь бакалавра у Торонтському університеті (1970), ступінь магістра бібліотекарства та інформації — в Університеті Західного Онтаріо (м. Лондон, Канада, 1978). Працювала секретаркою в Торонтському університеті та соціальній службі міста (1970–97). Співпрацює з НТШ у Канаді, Волинською (Луцьк) та Рівненською богословськими академіями, товариством «Холмщина».

Авторка історичних романів «Крізь пекло на землі!..» (2012), «Дороги життя» (2015), історичних повістей «Не вір!» (2007), «У вирі тоталітарних режимів» (2008; 2018), «П’ять колосків» (2009; 2018), «У горі та сльозах наша доля…» (2010; 2014), «Новими стежками» (2018), «Не вір! Борись за Україну…» (2020), «Стежками емігрантів з України» (2021), спогадів про діда і батька «Вони служили церкві і рідному народу» (2004). У праці «Україна на тернистому шляху до Духовного Визволення» (2008) розповідає про особисті спостереження під час семи поїздок Україною. Переклала з польської мови документальний нарис 1732 про історію Почаєва «Монастир Скит» (Лц., 2014, співавт.), з російської — спогади В. Сабіка «В переможеній Німеччині» (В., 2019, співавт.).