Тримаймо лінії оборони!
Народознавиця Гарафіна Маковій колись роздумувала: «В чому особливість нашого народу, що він такий співучий? В тому, що його душа походить із неба. Він виніс звідти, з небес, велику пісенну красу… Здається, що в Україні кожна гілочка має свого поета. І кожна травиночка, кожен листочок викликали зачудування – була потреба поклонитися їхній красі.»
Краса рідної землі, красива людська душа, величні й трагічні події нашої історії й сьогодення знайшли відображення в поезіях Ніни Горик, яка приїхала в рідний Ковель з новою книгою – «Лінії оборони». На її презентацію зійшлося багато щирих шанувальників її творчості, серед яких – колишні учні, колеги-вчителі, читачі нашої бібліотеки і навіть міський голова Ігор Чайка.
Сьогодні Україна переживає трагічний час. Здавалось би, тепер нам не до лірики. Та виявилося, що тисячі людей шукають розради саме в поезії, що це мистецтво для найважчих часів. Коли не можеш читати нічого окрім новин, коли театри стають прихистками для біженців, коли немає сил або можливості слухати музику – є вірші… Вони і сумують разом із нами, і втішають, і заряджають енергією, і додають оптимізму. Бо це дуже важливо, особливо в годину смутку, – не втрачати надію і вірити в завтрашній день.
Натхненно читала Ніна Горик свої вірші – про націю, яка прокинулась, про народ, який «прагне правди й свобод і Бога у свідки кличе», про Україну, яка засвітилась для світу «як спалах невідомої зорі». В її поезіях про сьогодення – нестримне ридання, чорна журба і прокляття ворогу, і гаряча молитва, непохитна віра у нашу Перемогу.
Біль і смуток від пережитого нашим народом передавали поезія і музика – «Елегія» Мирослави Терещук-Шентюрк «Серце Маріуполя» у виконанні квартету викладачів і учнів Ковельської Школи мистецтв (Альони Власюк, Єлизавети Сельвашук, Анни Октисюк, Злати Марчук) та повстанська пісня від дуету «Перевесло» (Наталки Шуляк і Петра Журавля). Зворушили й розчулили присутніх ліричні поезії Ніни Горик, які читала Олена Місюра, директор будинку культури с. Доротище.
Пані Ніна поділилася одним дуже промовистим дописом із фейсбуку. Військовослужбовець Сергій Татчин пише: «Книги, книги, і ще раз – книги! Маємо потребу духовну і спрагу душевну. Українське слово, українська книга – це те, чого боїться ворог, з чим бореться, над чим лютує. Це те, за що можна загинути в окупації. Бо воно має силу. Уклінно просимо про літературний донат!» Тож, книга, поезія – також зброя! Їх сила — в здатності пам’ятати і нагадувати.
