Пам’яті Вікторії Амеліної, письменниці зі Львова

Вікторія Амеліна (у дівоцтві Шаламай; 1 січня 1986, Львів — 1 липня 2023, Дніпро) — українська письменниця та громадська діячка, лавреатка премії Конрада, членкиняУкраїнського ПЕН. Засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю в селищі Нью-Йорк Бахмутського району Донеччини.

• У рік початку повномасштабного вторгнення Амеліна приєдналася до польових дослідників воєнних злочинів Росії в команді Truth Hounds – організації, яка протягом останніх восьми років документує порушення прав людини в країнах Східної Європи та Центральної Азії.
• Саме Вікторія знайшла воєнні щоденники вбитого росіянами харківського письменника Володимира Вакуленка і опікувалась їх публікацією.
  Брала участь у благодійних поїздках на деокуповані та прифронтові території письменників-членів Українського ПЕН.
• Як письменниця дебютувала в літературі з романом “Синдром листопаду, або Homo Compatiens” у 2014 році, який увійшов у тогорічний рейтинг “ЛітАкцент”. Того ж року Вікторія стала Лавреаткою національної премії Коронація Слова.
• За наступний роман “Дім для дома” Вікторія отримала премію Джозефа Конрада. Також роман “Дім для Дома” увійшов до короткого списку літературної премії Європейського Союзу – Міста Літератури ЮНЕСКО. 2021 року була номінована на Літературну нагороду Центральної Європи Angelus.

Роман “Дім для Дома” Вікторії Амеліної є у фонді нашої бібліотеки. Рекомендуємо прочитати. 

АНОТАЦІЯ: 

Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше… Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х? Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.

______________________________________________________________

Амеліна вже не напише жодного вірша і не закінчить свою книжку англійською для британського видавництва… Тож, доведеться звертатися лише до тих текстів, які вона встигла написати за свої такі болюче короткі 37 років життя. І писати з них свої стікери-нагадайки. Наприклад, з цього:

Цифри втрат нашої армії засекречені
До кінця війни цифр не буде
Буде сусід, чоловік дивачки,
яка саджала червоні квіти
Друг, який нікого не попередив
Викладач, якого ми так любили
Та дівчинка, яка усіх дратувала
Художник, який завжди всім подобався
але здається, любив ту дівчинку
В ім’я державної таємниці
Клянуся, я загиблих не рахуватиму
Не рахуватиму до нестями
І до кінця війни
(Насправді я починала – збилась…)