Апостол української державності
Миколу Міхновського так назвав Петро Мірчук – український історик та активний діяч політичної еміграції. Справді, значення цієї постаті для нас колосальне. Невідомо, чи отримали б українці шанс на незалежність у 1917–1921 і 1939–1950-х роках, і чи здобули б її нарешті у 1991-му, якби ніколи не жив на світі автор “Самостійної України” і “Десяти заповідей УНП”.
В останній день березня, виповнюється 150 років від народження Миколи Івановича Міхновського. Його мала батьківщина – село Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, відоме ще з середини XVII століття. За сучасним адміністративним поділом, воно належить до Згурівського району Київської області й розташоване на самій межі з Чернігівщиною.
Міхновський – надзвичайно багатогранна особистість. Протягом відносно короткого життя (51 рік) він встиг заявити про себе і як юрист, і як громадський діяч, і як політик, і як ідеолог самостійництва, і як публіцист, і як військовик та організатор українських збройних сил.
Міхновський не був першим, хто обґрунтував ідею державної незалежності й соборності України. За п’ять років до нього це зробив галицький соціал-демократ Юліан Бачинський на сторінках книги “Україна irredenta”. Але саме праця Миколи Міхновського стала справжнім маніфестом українського самостійництва. В основу “Самостійної України” було покладено промови автора, виголошені на Шевченківських святах 1900 року в Полтаві і Харкові. Окремою брошурою їх опублікували у Львові без зазначення прізвища автора.
На фото зліва: обкладинка першого видання “Самостійної України” (Львів, 1900).
Ось основні тези, з якими виступив тоді молодий і ще маловідомий харківський адвокат:
- “Державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”.
- “Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізуваних ренеґатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів?”.
- “Законами російської імперії зневажається право совісти, погорджуеться право свободи особистої,
гнобиться навіть недоторканість тіла”.- “Ми виписали на своєму прапорі: “Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”.
- “Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля… Нехай вчені розшукають, хто був кому родичем, – ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією!”.
- “На очах історії сильна, освічена і культурна інтелігенція України приняла в XVI і XVII віках польську національність… Тоді сильним і могутнім замахом український народ породив нову інтелігенцію. Ця друга прийняла російську національність протягом XVIII і XIX віків… Але український народ здобув у собі досить сили, здобув навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтелігенцію”.
- “Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби”.
- “Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою”.
- “Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя”.
Не менш відомими твором Міхновського є десять заповідей для членів Української народної партії, розроблені ним у 1904 році:
