Анатолій Семенюк

Народився і виріс в с.Клевецьк, Турійського району Волинської області. Вищу освіту здобув у Львівському політехнічному інституті, де навчався за спеціальністю «Електропривод і автоматизація промислових установок». Пройшов трудовий шлях від електромонтажника (з жовтня 1963 року) до начальника Ковельського району електромереж (1985-1991рр.) та Ковельського міського голови(1991-1998рр.). Загальний стаж роботи – 47 років.

Анатолій Семенюк двічі обирався міським головою Ковеля, депутатом обласної та міської рад.

Плідно працює на ниві краєзнавства, написав та видав книги з історії рідного міста: «Ковель – минуле і сучасне», «Легенди Ковеля», «Благодать Божа», «Благовіщенська святиня – історична пам’ятка архітектури та духовності”, «Ковель: шлях через віки». З його ініціативи та у співпраці із фотомайстром Василем Слободяном побачив світ кольоровий фотоальманах «Ковель», який перевидавався двічі і став своєрідною візитівкою міста. Крім дослідницької роботи з історії Ковеля, оспівує його в поетичних творах – таких як «Золота підкова», «Цілющий попіл», «На крилах вітру», «Пісня про Ковель». Всього написано і видано 25 книг. А.Семенюк – ініціатор та організатор Всеукраїнської науково-практичної конференції «Ковель і ковельчани в історії Волині та України», яка відбулася у грудні 2013 року.

Анатолій Володимирович – член Національної спілки журналістів України і заступник голови журналістської організації Ковельщини, лауреат обласної премії ім. Олександра Цинкаловського, нагороджений Почесним знаком НСЖУ та багатьма дипломами і Почесними грамотами міського голови та голови Волинської облдержадміністрації.

Звання “Почесний громадянин міста Ковеля” присвоєно А. Семенюку рішенням сесії міської ради №11/36 від 23 червня 2016 року.

ПОЕМА ЖИТТЯ
Мамі присвячую…
Вітре, мій друже вітре,
Візьми, понеси на крилах.
Мені вже ніяк не поспіти
За юністю, що вдаль полетіла.
Золотяться осінні дні,
Мерехтить недопалена свічка —
Скажи, що в твоєму вогні?
Чи довга життя мого стрічка?
Вилітають слова з-під пера —
Я не хочу ще чути: «Пора».
Розвіються хмари — даремний відчай.
Немов грім, стрельнув дірокол,
Зло й добро вітер вніс в протокол,
І прожите засвідчив небесний слідчий.

МОЛИТВА
Під твоїм покровом, мила мамо,
Все земне життя моє пройшло.
Ночі недоспала і вставала рано,
Щоб зерно любові у мені зросло.
Мамо, мамо, Ангел мій небесний,
У думках цілую твої руки,
Згадую щасливі наші весни,
Голосу твого я чую звуки.
Щохвилини я до тебе лину,
Щоб твоїм зігрітися теплом,
Як колись, немов мала дитина,
Заховатись хочу під твоїм крилом.
Рідна, мила матінко–покрово,
Ти мене ростила й берегла.
Квітка світу — ти життя основа,
Берегиня вічного святого джерела.

ТВIЙ ГОЛОС
Голос твій — це пісня моя.
Він надихає підкоряти неприступні скелі,
летіти над морями й океанами.
Слухаю тебе, і хвилі радості
виграють мелодії в моїй душі.
Я не знаю, що це, але прошу:
«Промовляй, клич, чаруй.
Я готовий іти за тобою
хоч на край світу».

* * *
Неділя.
Вільний день!
Куди подіти
Мою волю?
Пропити?
Продати?
Проспати?
Свобода,
Незалежність —
Це видумки сучасності.
Я запряжений
У шлею життя,
Клопотів і проблем
Тягну воза
У безодню часу,
Наповнюю горілкою
Склянку спасіння.
Відволікає.
Забувшись, я кидаю
У пащеку чорної прірви
Недоїдки свого життя.

ВОЛИНЬ
Живу в зелених
І заквітчаних лугах,
Мов у раю. У тім раю,
Який одвічно ми шукаєм.
Гарніше, ніж у цім краю,
Повір, ніде немає.
Ген–ген — дрімучий ліс
Про щось спросоння мріє,
Волошка в полі синьоока,
Від поцілунків жита мліє.
В озерах голубих очей
Купає сонечко проміння.
У сірім мороці ночей
Зірки танцюють на весіллі.
Немов заплетена коса,
Через поля біжить дорога.
І пісня соловейка голосна
Дзвенить біля батьківського порога.
Над краєм бусол білими крильми
Небесну обіймає синь.
І звідусюди чуєм ми
Чарівну пісню про Волинь.