ДУХОВНИЙ БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНИ

30.08.2018 о 15:03 | Категорія: Новини

До 100-річчя Української Революції

та 135-річчя від дня народження Дмитра Донцова

 «Серед українських ідеологів ХХ ст. мало було таких, на яких звалився б такий шквал інсинуацій, видумок та творчість яких з великим завзяттям фальшували, ошуканчо інтерпретували, перекручували, як це трапилося з Дмитром Донцовим.  Ця ворожість, скерована на Донцова з різних боків, свідчила, як дуже боялися його і як особистості, і як творця» (Ярослав Дашкевич)

IMG_20180830_145055Дмитро Донцов, як політичний мислитель, спричинився до формування модерної національної та політичної ідентичності українців.

Народившись 1883 р. у Мелітополі, він здобував освіту у Санкт-Петербурзькому, Віденському та Львівському університетах. В останньому він став доктором права. Читав європейських інтелектуалів в оригіналах й публікувався в Європі та Північній Америці різними мовами. За політичну діяльність двічі був заарештований царською охранкою у 1905-1907 рр. – у Петербурзі та Києві.

Більшовик Владімір Ленін та кадет Павєл Мілюков вважали Донцова найбільшою небезпекою для Росії. 1914 р. на засіданні Державної Думи П.Мілюков казав: «У мене в руках недавно опублікована брошурка, з якою я радив би вам уважно познайомитися: це книжка Донцова «Модерне москвофільство» Я скажу вам: бійтеся його! Якщо ви будете продовжувати вашу політику, Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами».  Опублікована 1912 р. російською мовою стаття «Модерне москвофільство» знаменувала собою розлучення з марксизмом та соціалістичним середовищем, критикувала  довічне схиляння української інтелігенції перед російською культурою, закликала орієнтуватися на Західну Європу.

На початку Першої світової війни Донцов став першим головою Спілки Визволення України (СВУ), метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Приїхавши у березні 1917 року до Києва, він вступив до Української демократичної партії (згодом – Українська демократично-хліборобська партія), яка сприяла приходу до влади Павла Скоропадського, але після проголошення ним 14 листопада 1918 року курсу на федерацію з Росією Донцов розчарувався в гетьмані і виїхав до Швейцарії, де у 1919-21 роках керував пресово-інформаційний відділом місії УНР. Саме тоді з’явились «Підстави нашої політики», перша з трьох основних праць Донцова, в якій він вперше обґрунтовує тезу про Україну як форпост європейської цивілізації у боротьбі з Росією.

Великий  вплив мав Дмитро Донцов на Євгена Коновальця, засновника Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). Їх зустріч і знайомство мали величезне значення для майбутнього України – виховання молоді, яка виростала в двадцятих – тридцятих роках буремного XX століття. З 1922 року і до початку Другої світової війни Дмитро Донцов мешкав у Львові, де завдяки підтримці лідера Української військової організації (УВО) Євгена Коновальця став головним редактором відновленого «Літературно-наукового вісника» (ЛВН). Він згуртовує навколо журналу цілу плеяду видатних письменників, плекає духовну та інтелектуальну атмосферу українського Львова. Його дім був осередком літературного життя, місцем зустрічей провідних політичних, літературних і мистецьких діячів.

У 1926 році вийшла друга визначна праця Дмитра Донцова – «Націоналізм», котра стала його політичним кредо та «Біблією» українських націоналістів. Саме в ній Донцов вперше дав назву своїй ідеології – «чинний націоналізм» (також відомий як інтегральний), метою якого було зробити українців сильною нацією, що зможе утвердитися у власній державі. Нація мислилася Донцову як живий організм, який потребує: «волі до життя» і прагнення до боротьби, бо тільки так можна відстояти своє «місце під сонцем», примату національних інтересів над особистими та індивідуальними прагненнями особи, фанатичного служіння нації, створення національної еліти, яка здатна повести за собою націю.

У лютому 1929 року була заснована Організація Українських Націоналістів (ОУН), що фактично спиралася на ідеологію інтегрального націоналізму.

«Розгорнення на всенародню скалю організованої визвольної боротьби у великій мірі завдячуємо титанічній ідейно-виховній праці, продовж двох десятків років, д-ра Дмитра Донцова. Ніхто інший так багато не причинився до унапрямлення, цілеспрямування, формування і росту з малих нечисельних гуртків студентської молоді нової національної еліти, як цей динамічний мислитель, теоретик, пропагандист, виховник-педагог, публіцист і учений» (Анатолій Бедрій)

Визначення “школа Донцова” зустрічаємо в багатьох діячів ОУН. До яких би груп вони не належали пізніше, всі починали з Донцова.

«Дмитро Донцов не був практичним політиком і участи в діяльності зорганізованої політичної партії чи руху після визвольних змагань 1917-20 років не брав. Не був він і творцем такої чи іншої політичної доктрини і програми. Проте, як ідеолог і публіцист, він мав величезний вплив на політичні концепції і розвиток провідних в цьому сторіччі політичних угруповань і рухів на українських землях»(Б. Кравців)

«Провідною ідеєю всієї його творчости завжди був український національний інтерес, справа української державности» (Михайло Сосновський)

«Він увійшов у свідомість сучасників як «духовий батько українського націоналізму». (Дарія Ребет)

«Часом аж страшно стає на саму думку: а що, якби отого «чорнявого студента» з Таврії забракло у нас на початку 20-х років XX століття?» ( Євген Маланюк)

У 1944 р. Донцов опублікував свою третю визначну працю – «Дух нашої давнини», в якій розмірковує про українське суспільство та необхідність чіткої «кастової» ієрархії, яка забезпечить поступ України. Натхнення та приклади для наслідування він черпав в історії України доби Київської Русі та козаччини і обґрунтував своє бачення майбутньої української еліти.

1947 році Донцов оселився в Канаді. Викладав українську літературу в Монреальському університеті і до кінця життя залишився вірним своїм переконанням. Помер Дмитро Іванович Донцов 30 березня 1973 року і був похований на українському цвинтарі св. Андрія Первозванного в містечку Саут-Баунт-Брук у США.

До самої  смерті Донцов залишався незручним і непримиренним. Цікаво, що про нього більше говорили, ніж читали, формуючи свою точку зору в дискусіях, за висловом Євгена Маланюка, із самих заголовків творів. Давно вже назріла потреба дати його постаті правдиве насвітлення, визначивши належне місце в історії української естетичної та суспільно-політичної думки XX століття. Його творча спадщина окреслює певну точку відліку нормального українського мислення, тож у наш час набуває особливого значення.

Читаймо праці Дмитра Донцова! (Вони є в нашій бібліотеці!) Пам’ятаймо пророчі, заповітні слова великого українця:

2 3 4 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

57* Дружина і соратник Дмитра Донцова Марія Бачинська-Донцова, журналістка, поетеса, громадська діячка,  була засновницею (1927) і головою Союзу українок Волині.

 Її сестра Леся (Олександра), голова Союзу українок Ковельщини, та її чоловік Самійло Підгірський, адвокат, політик, член Української Центральної Ради та Польського Сейму, жили в Ковелі, тож, вірогідно, Донцови, гостюючи у родичів, бували в нашому місті!  Доля Підгірських трагічна: 1943 р. Лесю та її доньку Нану з чоловіком за зв’язок з УПА розстріляло гестапо в Ковелі (по вул. С.Бандери, де тепер управління газифікації), Самійло Підгірський був арештований НКВД 1944.

 

 

Коментарі закриті.