Міжнародний день рідної мови

Її називали «огнистою квіткою української поезії», «квіткою-ломикаменем», а сама доля до її імен – Лариса Косач, Леся Українка – додала ще одне, у заміжжі, – Квітка. Вона й справді була квіткою, що розцвітає раз на тисячі років лиш на коротку мить, щоб подарувати світові феєрію, мрію, жагу до краси, устремління до правди й істини. Квіти були для неї невичерпним джерелом натхнення, стали героями її поезій, що уособлювали людські чесноти – вірність, сміливість, стійкість, гідність, чуттєвість, скромність і лагідність, довірливість, але і вміння боронитися.

Вечір поезії «Квіток, квіток, як можна більше квітів!», що пройшов у Ковельській Публічній бібліотеці, – запрошення до нев’янучого саду поезій Лесі Українки. Крізь життєві терни пробивалася вона до нас яскравою квіткою надії. Надії на те, що її рідна мова відродиться, проб’ється, як квітка-ломикамінь, крізь морок невігластва, заборон і принижень, стане державною, що Україна буде вільною і шанованою.

Пропонуємо переглянути  літертурно-музичного вечора за творами Лесі Українки