В тенетах більшовицьких людоловів.

Трагічна доля українського слова в ХХ сторіччі – найкращі й найчесніші його майстри торували шлях на Голгофу через табори, заслання, замовчування й зверхність оточення, заборону їх творів і вилучення книг з бібліотек. Пройшла ним і авторка найкращого українського історичного роману Зінаїда Тулуб.

Щоб написати свою дилогію «Людолови», вона глибоко й всебічно освоїла тему, для чого об’їздила Україну і Крим, всі історичні місця, де відбувалися події, описані в романі, прочитала сотні книжок на десяти мовах, вивчила близько шести тисяч татарських і турецьких архівних та музейних документів.

Зі сторінок роману озвалися душі наших відважних пращурів, які в часи суцільного мороку утверджували безсмертність народу, приреченого на винищення людоловами, його здатність «здобувати волю і право вогнем, залізом і кров’ю».

Двотомник «Людолови» українською мовою, серед десяти інших книг, представляв Україну на Всесвітній виставці у Парижі 1937 року, його було запроваджено в університетах як обов’язковий  посібник з історії XVI–XVII століть. Та, замість стати гарантом безпеки у часи масових репресій, він обернувся для письменниці життєвою трагедією, твором-розп’яттям.

В тому ж 1937 Зінаїда Тулуб була оголошена «ворогом народу» й розпочала свій двадцятилітній шлях крізь пекло ГУЛАГу. В останні роки життя, виснажена хворобами, непосильною працею й нелюдськими умовами концтаборів, вона пише біографічний роман «В степу безкраїм за Уралом» про період солдатчини Тараса Шевченка та книгу спогадів. Безпідставно репресована й вирвана з творчого життя, подумки знову долала тернисті шляхи національної історії.