День, що змінив хід історії
Сьогодні – 100–та річниця «листопадового чину» — події, яка дала Україні одну із найяскравіших, хоч і локальних, перемог та одну із перших надій на Державність.
Наприкінці Першої світової війни, у 1918 році, велися численні польсько-австрійські перемовини, результатом яких стала згода Австро-Угорщини на утворення польської держави, до якої мала би увійти вся Галичина. Цей сценарій ігнорував українське питання, яке вже давно визріло в Галичині.
1 листопада до Львова мала прибути Польська ліквідаційна комісія і за допомогою військових частин захопити владу над українськими землями для Польської держави. Тож, Українська Народна Рада і Військовий комітет вирішили взяти владу в місті збройним шляхом. Повстання розпочалось 1 листопада о 4–й годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1500 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк. Над головною вежею міста замайорів синьо–жовтий прапор. Львів вперше з 1349 року перебував в українських руках. О 7–й годині ранку сотник Дмитро Вітовський склав рапорт Костеві Левицькому про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади. Згодом було проголошено Західно–Українську Народну Республіку (її президентом став Євген Петрушевич) і розпочалася україно–польська війна.
1 листопада є однією з найсвітліших дат українського державотворення в ХХ столітті. За одну ніч усього півтори тисячі українських військових блискавично та без пролиття крові взяли владу в 200–тисячному Львові, в якому лише польських офіцерів налічувалось понад 600. Львів, заснувши в жовтні ще в монархії Габсбруґів, прокинувся у листопаді в Українській державі.
Проголошення Західно–Української Народної Республіки (ЗУНР) є однією із найблискучіших військово–політичних операцій, які будь–коли в історії здійснювали українці. Потім було різне — бої за Львів, в яких романтика й шляхетність українців конфронтуватиме із прагматизмом та, подекуди, цинізмом поляків, тонкі геополітичні ігри на міжнародній арені, які не принесуть користі українцям.
Пізніше, у розпал воєнних баталій, генерал Омелянович–Павленко сказав воякам Української Галицької армії: «Нас розсудить залізо і кров!». Того разу залізо і кров було на боці поляків, і українці на два десятиліття втратили Львів. Але день 1 листопада назавжди залишився символом Перших визвольних змагань.
Перегляд літератури «Листопадовий зрив», організований у читальній залі нашої книгозбірні, запрошує ознайомитися з добіркою книг, які висвітлюють цю славну сторінку історії нашого державотворення.