Оринчак Іван

Оринчак Іван

Представляємо творчу сторінку  нашого активного користувача, поета, священника Івана Оринчака (отця Іоана), учасника літературно-мистецького товариства “Творчий світ”, автора збірок “Життя і досі спрагле любові”,  “Фундаментальна потреба”, які є у фондах бібліотеки.
Вірші  почав складати з 14 років. Любов до поезії  передалась від  батька, який від природи був гумористом, писав байки.
Більш активно І. Оринчак почав творити поезію  з 1997 року, вступивши до Волинської духовної семінарії. Вірші мали різну тематику. Перший із них надрукований у 1998 році в газеті “Віче” під рубрикою “Через терни до зірок”.
У 2001 році закінчив семінарію, отримав сан священника  і указом митрополита Луцького і Волинського Якова був призначений настоятелем парафії святителя Миколая Чудотворця в село Колодяжне Ковельського району.
В 2007-2008 рр. очолював священну місійну групу “Ковчег”. Був членом редколегії релігійної благодійної газети “Духовні вісті”.

Я збудую усе по-старому

Я покрию свій дім очеретом,
Щоб поповнити в нім тепло.
І не буде великим секретом –
З боку скажуть: не повезло.
Простелю я долівку із глини,
Хоч і чую: “Який примітив!”.
А земля забирає в людини
І нелюдськість, і весь негатив.
Я зведу в тій хатині милій
По-старому велику піч.
Буде втіха малій дитині
І старому – звичайна річ.
А в городі, на старій липі,
Олелечаться білі лелеки.
Будуть бачити їх здалеку,
Будуть чути пташиний клекіт.
Посаджу я навколо хати
І калину, й бузок, і глід,
Й буде захист і втіху мати
Мій чисельний і дружний рід.
А в самій оселі на покутті
Завжди буде горіти свіча,
Й ніжно гляне з ікон в майбутнє
Божа Матір й Святе Отроча.
Та вклонюся Богові Святому
За дарунки добра чималі,
Що поміг збудувать по-старому,
Як було колись на Землі.

Служіння Богу

Священиком наче й легко так стати,
Служити чесноті і нести хреста,
Але до неба колись щоб дістатись –
Господня межа не така і проста.
В душу спочатку слід Бога впустити,
Цю віру прийняти, духовно зрости,
Тілом і кров’ю Господніми жити,
Бо наше життя – то щоденні хрести.
Священиком бути – душі зціляти.
Для цього потрібно любити людей.
Святий Бог дав дар – на путь наставляти
Високим тим словом священних ідей.

Не погаси зорю

Коли звернеш свій погляд до неба –
Промінь Сонця торкнеться лиця.
І здавалося б: що більше треба,
Так би й жив до самого кінця.
Милувався безмірністю неба,
Роздивлявся ту милу зорю.
Віднайти її в просторі треба,
Саме в ній я у небі горю.
В світ приходить людськеє дитятко –
Бог запалює в небі зорю.
Так було від самого початку,
І я теж у тій зірці горю.
Скільки б нас не родилося в світі,
Бог дарує нам всім по зорі.
За той дар ми в великому звіті,
Щоб не згасла зоря угорі.
Слід звертати наш погляд до неба,
І світити в житті кожну мить.
Жити мудро – велика потреба,
Сам Творець нам цю мудрість велить.

Величне Слово

На початку було Слово,
І Воно було готове
В світ прийти у людськім тілі,
А навіщо? В самім ділі?
Отож взяти людське тіло,
Боже Слово захотіло.
Це одне з найбільших див –
“Бог людину полюбив”.
Світла то була дорога,
А життя було у Бога.
Ним хотів Він поділитись
Й дав людині народитись.
Так Творець за Божу добу
Прийняв образ і подобу.
Тож людина ожила
Для добра і для тепла.
І отак із певним рухом,
Та набравшись Божим Духом
Й загостривши в темінь слух,
Загубила Божий Дух.

Залишене свідчить

І я просити буду тебе дуже:
Якщо ти можеш, то спинися, друже,
Перепочинь, навколо себе глянь
І хоч на мить самим собою стань.
Послухай, що я маю говорити:
Ти кожен раз шалено мчався жити,
Хотів ти якнайбільш схопити див…
Задумайся: а чи ти справді жив?
На жаль, мій друже, так ти й не збагнув,
Хоча той день останній в тебе був.
Базальту шмат, горбочок із землі  –
Оце і все, що ти придбав собі.

О, дай нам, Боже!

Таки ще є незвідані світи,
І шлях до них ні близький, ні далекий,
Бо невідомо, як туди пройти.
Якби нам Бог дав крила, як в лелеки…
Щоб не страшний був ризик небезпек
І щоб сильнішою за нас не стала втома.
Чому доцільним є повернення лелек?
Бо відають вони, що їх чекають вдома.
Якби нам Бог дав соколиний зір,
Щоби побачити хоча би трішки далі,
Як доведеться йти в висоти гір,
Щоб не пропасти десь на перевалі.
О, дай нам, Боже, древній  предків  слух,
Щоб ми могли Тебе, Святий, почути.
І прагне в незбагненність людський дух,
Щоб тільки перешкоди обминути.

Коментарі закриті.